Після того, як Гереон Фінк з Дюссельдорфського університету та Джон Маршалл з Оксфордського за допомогою сканування мозку відкрили «напівкульне домінування», почалася епоха поділу людей на правопівкульних творців та лівопівкульних логіків. Вже через рік вчені повторили експеримент та отримали дані, які спростовують теорію про півкульне домінування. Але було вже пізно: на той час міф міцно засів у масовій свідомості, прописав себе в освітніх програмах та теоріях з управління персоналом.
Цей приклад показовий: окремі, найбільш ефектні відкриття у сфері нейробіології встигають піти «в народ» перш, ніж їх перевіряли ще раз. І коли слідує спростування, його намагаються не помічати, продовжуючи експлуатувати гарний концепт у розробці нових психологічних і педагогічних теорій.
Кілька років тому навіть було засновано рух із правопівкульною ідеологією під назвою із забавною грою слів No Right Brain Left Behind. Причому серед його засновників, окрім Діпака Чопри, був британський радник з питань освіти Кен Робінсон. Інший приклад – книга Деніела Пінка «Майбутнє за правою півкулею», яка стала бестселером, була перекладена на два десятки мов і досі користується популярністю.
Насправді півкулі мозку, хоч і мають виразну специфіку, відмінну один від одного, але вступають у такі складні взаємодії, що говорити про домінування одного з них немає жодних підстав. І тим більше немає ні підстав, ні здорового глузду в тому, щоб настільки грубо ділити людство на дві групи.
Інша теорія, не менш сумнівна, пропонує ділити людей за принципом домінуючого способу сприйняття світу. Відповідно до неї існують візуали, слухачі, вербали та кінестети. Поділ кумедний, але не більше. Методологічно воно абсолютно марне. Наприклад, якщо ґрунтувати на ньому освітні методи та потурати найбільш розвиненим способам сприйняття, інші залишаться недорозвиненими. Єдина користь цієї теорії полягає в тому, що вона ще раз нагадує необхідність індивідуального підходу.
Ще одна захоплююча концепція знайомить нас із емоційним інтелектом. Вона, у свою чергу, базується на теорії множинного інтелекту Говарда Гарднера. Сенс її полягає в тому, що контроль над емоціями здатний розвинути мислення. Історія тут класична. Спочатку з’явилися нейробіологічні докази те, що емоційний інтелект пов’язані з простим, але потім, при більш ретельному дослідженні з’ясувалося, що робити далекосяжні висновки рано. Сучасна нейробіологія свідчить у тому, що нашого мозку навряд можна описати з допомогою множинного інтелекту. Та й сам Гарднер змушений був визнати, що його теорія не підтверджується в реальності.
До улюблених публікою міфів можна віднести і т.зв. «Розумні препарати», ноотропи. Взяти для початку широко тиражується рекламу препаратів для дітей, що містять йод, за рахунок чого, нібито, допомагають мозку дитини краще працювати, а відповідно бути розумнішим. Але Бог із нею, з рекламою. Цілком розумні люди, навіть без будь-якої реклами, можуть звернутися в аптеку і запитати препарат для поліпшення роботи мозку або концентрації уваги. Насправді, існують таблетки, які містять компоненти, які здатні підтримати нормальне функціонування мозку. Але зробити людину розумнішою чи уважнішою – навряд чи.
